Українська греко-католицька церква

Зміт

  1. ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА  
  2. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (Продовження )2
  3. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА(продовження)
  4. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  5. ЧЕТВЕРТА БОЖА ЗАПОВІДЬ
  6. Вибір професії (продовження)
  7. РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА
  8. НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ.
  9. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження)
  10. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  11. Навіщо живемо на землі?
  12. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ (продовження)
  13. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ
  14. ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ
  15. Залежність від інтернету.
  16. БОЖЕ ПРОВИДІННЯ
  17. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ (продовження)
  18. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ
  19. ПРО ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ
  20. Золота книга Тверезості.
  21. ХРИСТИЯНСЬКА НАДІЯ
  22. ВОСКРЕСІННЯ ТІЛ
  23. ПЕКЛО.(продовження)
  24. Небо — це місце вічної радості.
  25. ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ
  26. ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА
  27. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА(продовження)
  28. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА
  29. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ.(продовження)
  30. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
  31. Душа людини (продовження)
  32. ДУША ЛЮДИНИ
  33. ІСУС ХРИСТОС Є СПРАВЖНІМ БОГОМ
  34. Особа спасителя.(продовження)
  35. ОСОБА СПАСИТЕЛЯ.
  36. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА (продовження)
  37. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
  38. СТРАСТІ ІСУСА ХРИСТА
  39. Дясятина
  40. Восьма заповідь
  41. Восьма Заповідь Божа (продовження) 3
  42. Дев"ята Заповідь Божа.Становище жінки в суспільстві.
  43. Десята Заповідь Божа.Убозтво християнина.
  44. Десята Заповідь Божа.Заповідь здійснювати справи милосердя.
  45. Десята Заповідь Божа. Продовження.
  46. Десята Заповідь Божа. Продовження 3.
  47. Десята Заповідь Божа. Продовження 4.
  48. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки.
  49. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки. Продовження.
  50. Чеснота.
  51. Чеснота. Продовження.
  52. Різновидності Християнської Чесноти.
  53. Різновидність Християнської Чесноти. Гріх.
  54. Гріх. Види гріхів.

ЗЛІ НАХИЛИ.

ЗЛІ НАХИЛИ.

 продовження

   Пристрасті, що гніздяться в серці грішника, нагромаджують хмари перед його духом і затьмарюють його розум (св. Теоф.). Якщо дивимося через жовте скло, все здається нам жовтим; подібно і пристрасна людина судить про речі не за їх власними прикметами, а слухаючись свого хворого розуму (св. Кир. Єр.). Пристрасна людина ніколи не в змозі пізнати саму себе; вона подібна до води, розбурханої бурею, в якій ніхто не побачить свого справжнього обличчя (св. Вінк, Фер.). Пристрасна людина не раз настільки засліплена, що вважає найсоромніші вчинки доброчесними справами, а ще й висміює і ганьбить того, хто звертає їй увагу на недобрі пристрасті, попереджає про сумні наслідки (св. Авг.). Воля пристрасної людини дуже ослаблена; така людина не має сили робити добро. "Чим більше хто згрішив, тим слабшим стає" (св. Дорот.). Якщо людину, котра міцно спить, потрясемо і розбудимо криком, то вона розплющить очі і спробує встати, але тут же знову засинає. Так само з людиною, котра знаходиться у гріховному сні. Її можна напоумлювати, лякати смертю, судом, пеклом і вічністю; вона слухає, визнає рацію того, хто їй це каже і навіть намагається виправитись, але знову грішить, бо її спокушає недобра звичка (Люд. Гран.). Призвичаєний до злого не може творити добра так само, як негр не може змінити кольору своєї шкіри (Єр. 13, 23). Пристрасна людина вже й не намагається протистояти гріху. "Перша, друга і третя пляма на одязі дратує нас; але відтак уважаємо одяг брудним і не робимо нічого, щоб вичистити його, хоча би навіть він повністю був забруднений" (св. Золот.).

 

   До злих нахилів належать сім так званих головних гріхів, а саме: гордість, жадібність (захланність), гнів, заздрість, ненажерли-вість і пияцтво (непомірність в їжі та питві), нечистота і лінь.

    Ці сім грішних пристрастей є джерелом усіх гріхів людини. Всі інші гріхи випливають із них, як із джерела. Справедливо називаємо їх пристрас­тями, бо вони спричиняють постійний розлад душі. Вони називаються також гріхами, бо проявляються зовні або як тяжкий гріх, або як гріх повсякденний. Як одиничні добрі справи, напр., милостиня, ще не говорять про щедрість душі, так і одиничні недобрі справи, напр., гнів, ще не творять гріха гніву. Називаємо ці гріхи головними гріхами, тому що кожний із них — це неначе голова багатьох інших гріхів та пристрастей. Кожний головний гріх — це отруйний корінь, котрий народжує отруйні плоди. Нахили нашого розуму зв'язані між собою, як ланки одного ланцюжка; якщо потягнемо за одну ланку, то одночасно порушимо всі інші (св. Григ. Наз.) Злі пристрасті вини­кають із пожадливості тіла, пожадливості очей і гордині життя (І Йоан 2, 16). Майже неможливо визначити докладно всі пристрасті, котрі заслуго­вують назви головних, бо кожна окрема людина має свою, особливу вдачу (св. Тома з Акв.) і найрізноманітніші злі нахили. Папа Григорій Вел. та інші визначають 8 головних гріхів, включаючи до їх складу також пусте бажання слави, смуток і т.п. Всі і завжди на перше місце ставлять гордість, як "царицю усіх злих учинків".

    Людина, котра постійно віддається порокам, є ідолопоклонником (Еф. 5, 5), бо робить будь-яке створіння або створену річ (напр., себе, ближнього, гроші і т.п.) останньою метою всіх своїх прагнень. Така людина любить світ, а не Бога, а Христос говорить: "Не можете Богові служити і мамоні" (Мат. 6, 24). Головні гріхи загороджують нам вступ на небо, подібно, як 7 народів загородили євреям вступ до обіцяної землі (Второз. 7, 1). Сім головних грі­хів — це 7 злих духів, котрих вигнав Ісус із Марії Магдалини (Мар. 16, 9); то 7 злих духів, котрі вертаються в душу людини, якщо остання втратить освячую­чу ласку (Лук. 11, 26). Сім головних гріхів — то 7 тяжких недуг душі, які загрожують їй смертю. Гордість схожа на божевілля, жадібність (захлан­ність) — на параліч, гнів — на лихоманку, заздрість — на сухоти, непомір­ність — на водяну пухлину, нечистота — на заразну хворобу, лінь — на нервові розлади.

  СПОКУСА

   Спокусою називаємо внутрішній потяг до гріха, викликаний зіпсованою людською природою або впливом ворога душі, диявола.

   Внаслідок первородного гріха містяться в нашій природі три недобрі нахили: пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя (І Йоан 2, 16). Ці нахили пробуджуються в нас із різних причин. Деколи спокушає нас злий дух, як спокушав Єву і Спасителя. Потрійне зваблення Христа було якраз справою пробудження пожадливості тіла, пожадливості очей і пихи. Св. Письмо називає диявола "спокусником" (Мат. 4, 3), бо він намагається звабити людей до скоєння зла. Всі Святі змушені були зносити сильні спокуси. Св. Гуга, єпископа з Гренобля (+1132), довгий час переслідували богохульні думки. Св. Франца Салезія (+1622) постійно мучила думка, що Бог його засудить.

   Святими часто оволодівали спокуси у справах віри, які могли тривати роками.

   Спокусою є і такий стан людини (напр., перед сповіддю або іншою доброю справою), коли нею оволодівають острах або лякливі думки.

— Бог не спокушає нікого (Як. 1, 13), лише допускає спокусу. Тут, на землі, ми повинні боротися з піднебесними духами зла (Еф. 6, 12). Ми оточені розбійниками і не одному випадає така доля, як тому євреєві, котрий ішов із Єрусалиму до Єрихону. Боротьба із злим духом не є легкою, бо вона ведеться потайки і до того ж із сильним супротивником, котрий не знає, що таке праця або сором (Св. Кассід.). Деколи людиною оволодівають спокуси незаслу-жено (Йов); частіше винна сама людина через свою нерішучість, легковажність або недбалість (Єва.). Злий дух найчастіше використовує слабі сторони нашого характеру або нашу прихильність до земних речей. Диявол чинить із нами так, як полководець, котрий штурмує фортецю в тому місці, де вона найслабше захищена.

   Сприяють впливові злого духа на нас і тілесні хвороби. Кожний знає, що хворі часто надокучливі, нетерплячі, невдячні і т.п.

   Диявол часто діє дуже хитро: приймаючи образ Ангела світлості (II Кор. 11, 14), засліплює людину мнимою правдою й побожністю, як це робив із гонителем християн Савлом. Те, що він вдається до хитрості, свідчить про його безсилля, бо якщо б він мав достатньо сили, то не застосовував би хитрість (св. Єфр.).

   Стаємо грішниками не тоді, коли нами оволодіває спокуса, а тоді, коли піддаємося їй.

   Не доторкнувшись до розпеченого вугілля, не обпечемося; відігнавши від себе злі думки, не згрішимо. Тому не лякайтеся, коли відчуєте потяг до грі­ха — покладіться на Бога і скажіть: "Господи, прийди до мене на допомогу! Ісусе, Маріє, врятуйте мене!" Острах перед спокусою — це доказ недостатнього уповання на Божу допомогу. Боягуза злий дух мучить ще більше. Хто не в змозі зберегти спокою, не може перемогти. "Така людина не в силі боронитися так само, як не в силі боронитися від ворога держава, ослаблена внутрішніми незгодами" (св. Франц. Сал.). Вона подібна на птаха, спійманого в сильце — намагаючись звільнитися, він ще більше заплутується (св. Франц. Сал.).

(Католицький народний катехизм.)

(продовження в наступному випуску)

 

Не проклинай, бо будеш проклятий.

Не суди, бо будеш засуджений.

Не обмовляй, бо будеш відкинений.

Ти люби, і будеш прощений.

   Людиною керують  її наміри. Вона  підноситься через покору, а падає через гординю.

 Все, щоб не відбувалося, відбувається через волю людини.  А Бог, Є, Любов.

Статистика відвідування

Відвідувачі
49
Статті
266
Перегляди статей
58495

Зараз на сайті

На сайті 48 гостей та відсутні користувачі