Українська греко-католицька церква

Зміт

  1. ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА  
  2. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (Продовження )2
  3. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА(продовження)
  4. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  5. ЧЕТВЕРТА БОЖА ЗАПОВІДЬ
  6. Вибір професії (продовження)
  7. РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА
  8. НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ.
  9. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження)
  10. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  11. Навіщо живемо на землі?
  12. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ (продовження)
  13. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ
  14. ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ
  15. Залежність від інтернету.
  16. БОЖЕ ПРОВИДІННЯ
  17. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ (продовження)
  18. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ
  19. ПРО ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ
  20. Золота книга Тверезості.
  21. ХРИСТИЯНСЬКА НАДІЯ
  22. ВОСКРЕСІННЯ ТІЛ
  23. ПЕКЛО.(продовження)
  24. Небо — це місце вічної радості.
  25. ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ
  26. ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА
  27. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА(продовження)
  28. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА
  29. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ.(продовження)
  30. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
  31. Душа людини (продовження)
  32. ДУША ЛЮДИНИ
  33. ІСУС ХРИСТОС Є СПРАВЖНІМ БОГОМ
  34. Особа спасителя.(продовження)
  35. ОСОБА СПАСИТЕЛЯ.
  36. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА (продовження)
  37. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
  38. СТРАСТІ ІСУСА ХРИСТА
  39. Дясятина
  40. Восьма заповідь
  41. Восьма Заповідь Божа (продовження) 3
  42. Дев"ята Заповідь Божа.Становище жінки в суспільстві.
  43. Десята Заповідь Божа.Убозтво християнина.
  44. Десята Заповідь Божа.Заповідь здійснювати справи милосердя.
  45. Десята Заповідь Божа. Продовження.
  46. Десята Заповідь Божа. Продовження 3.
  47. Десята Заповідь Божа. Продовження 4.
  48. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки.
  49. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки. Продовження.
  50. Чеснота.
  51. Чеснота. Продовження.
  52. Різновидності Християнської Чесноти.
  53. Різновидність Християнської Чесноти. Гріх.
  54. Гріх. Види гріхів.

РІЗНОВИДНОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЧЕСНОТИ

РІЗНОВИДНОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЧЕСНОТИ

Продовження.

   Стримана людина користає з земних благ лише настільки, наскільки це є необхідним для осягнення вічних благ. Стримана людина в усьому дотримується міри. Напр., їсть і п'є стільки, скільки потрібно для підтримання життя і здоров'я. Вона не виявляє надмірного прагнення до почестей, слави, розваг чи інших чуттєвих розкошів. Стримана людина подібна до орла, який витає у піднебессі, а на землю опускається лише для того, щоб знайти поживу (І Кор. 7, 31). Користуючись земними благами, пам'ятаймо, що ми повинні чинити так, як птахи, які знайшли зерно: вони клюють його, постійно оглядаючись, боячись ворога.

 

   Вони стримані й обережні. Запам'ятаймо слова св. Франца Салезія: "Небагато речей люблю тут, на землі, та й ті лише трошки". Однак, стриманість не полягає в тому, щоб обмежувати себе у найнеобхіднішому, і тим самим ставити під загрозу своє життя, здоров'я, втрачати здатність робити добро. Такій стриманості бракує мудрості.

   Мужність робить людину здатною на жертви заради осягнен­ня вічних дібр.

   Мужній не боїться погроз, насмішок, зневаги, переслідувань, навіть смерті. Разом з тим мужня людина терпляче зносить будь-які життєві незгоди. Для того, щоб пережити якесь терпіння, потрібно більше мужності, аніж для того, щоб здійснити героїчний учинок, бо важче терпіти, ніж діяти (св. Тома з Акв.).

   Ніхто із святих не був боягузом, а найвищу мужність виявили св. Мученики.

   Ті люди, що беруть участь у спортивних змаганнях, долають гірські ріки, підкорюють вершини, дресирують диких звірів, є мужніми, але вони не мають чесноти мужності, бо чинять це не задля вічної нагороди, а дбаючи насамперед про земні блага. Існує і мужність осуджених. Це люди, які, знаючи про Божу кару, вперто люблять дочасні речі, і ладні за них віддати життя (св. Григ. В.).

   Головні чесноти часто представляють в образі невіст: мудрість тримає у руці книжку, справедливість — вагу, стриманість — перевернуту чарку, а мужність — меч.

   Усі досконалі чесноти походять із любові Бога і завдяки їй вони взаємно пов'язані (І Кор. 13).

   Різні досконалі чесноти — це лише різні форми (прояви) однієї і тієї ж чесноти, — любові. Покора, лагідність, чистота, стриманість і т.д. — це ніщо інше, як любов (св. Март,). Тому св. Августин говорить: "Чеснота — це вірна і упорядкована любов". "Як різні галузки одного й того ж дерева виростають із одного кореня, так і різні чесноти походять із однієї любові" (св. Григ. В).

   Дбай, отже, насамперед про корінь, а галузки і плоди (різні чесноти) самі знайдуться.

   Любов можна також назвати царицею, бо це ж вона спонукає волю до здійснення добрих учинків. "А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З 14).

   Отже, хто не маєлюбові Бога, той не має жодної досконалої чесноти. Навпаки, хто має любов Бога, той має досконалі чесно­ти, хоча, можливо, не усі в однаковій мірі.

   Любов Бога можна порівняти з сонцем. Коли сонце взимку віддаляється від землі, тоді квіти втрачають свою красу. Так само втрачаємо свою надприродну красу і чесноти, коли любов віддаляється від душі (Скар.). Той, хто не має любові Бога, може набути деякі природні чесноти, бо кожна людина вже від природи має відчуття доброго та певну внутрішню, хоч і незначну, схильність до доброго; тому вона може, часто роблячи добрі вчинки, досягти певної вправи в їх виконанні (св. Тома з Акв.). Подібне траплялося серед поган, і тепер зустрічаємо людей, від природи лагідних, стриманих, щедрих і т.п., хоч в їхніх серцях нема любові Бога. Проте, слід пам'ятати, що чесноти таких людей є недосконалими.

   Віра може існувати без надії (Соб. Трид. б, 7), а віра і надія — без любові (Соб. Трид. 6, 28). Віру і надію втрачаємо тоді, коли скоїмо супроти них гріх: віру — через невір'я, надію — через розпуку.

   Хто має любов Бога, той має усі досконалі чесноти, хоч, можливо, не всі вони виражаються в ньому в однаковій мірі. Хто забере з вулика матку, той матиме весь рій; хто виховає у собі любов — матір усіх чеснот, той набуде усі інші чесноти (Скар.). Коли сонце прогріє землю, до квітів повернеться їх колишня краса. Коли у душі спалахне любов, душа прикраситься надпри­родними Божими чеснотами, вартими вічної ласки (Скар.). Досконалими чеснотами були наділені всі святі у тій чи іншій мірі. У Йова найвизначнішою чеснотою була терпеливість, у Авраама — слухняність, у св. Алойзія — чистота, у св. Франца Салезія — лагідність, у св. Ігнатія Льойолі — ревність у доброму.

   Хто не посідає бодай однієї досконалої чесноти, той не має жодної іншої (св. Тома з Акв.), бо не має любові. Хто ж посідає бодай одну досконалу чесноту, той має і всі інші (св. Авг.).

   Чеснота одна без другої — не чеснота або недосконала чеснота (св. Григ. В.). Якщо, напр., людина легко гнівається, то вона не лише не посідає досконалої чесноти лагідності, але не має й інших чеснот — стриманості, любові до ближнього, доброти і т.п. Лише недосконалі чесноти можуть існувати одна без одної. Напр., скупа людина може бути лагідною, боягузлива — доброю і т.д.

   Найвищою чеснотою є любов Бога, оскільки лише вона єднає людину з Богом, лише завдяки їй набувають цінності усі інші чесноти, лише вона триває і після смерті людини.

   Найпочесніше місце серед усіх чеснот займають три Божі чесноти, оскільки вони стосуються Бога. Св. Павло вчив: "Тепер же зостаються: віра, надія, любов — цих троє; але найбільша з них — любов" (І Кор. 13, 13).

   Любов Божа єднає людину з Богом. Христос говорить: "Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе" (Йоан 14, 21), "і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло" (Йоан 14, 23). А св. Йоан пише: "Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (І Йоан 4 16). Лише через любов набувають вартості інші чесноти. Св. Павло зазначає, що знання мов, дар пророцтва, мило-сердя й умертвлення плоті нічого не варті, коли нема в людині Божої любові" (І Кор. 13, 1-3).

   Любов триває і після смерті: "Любов ніколи не переминає" (І Кор. 13, 8). Завдяки вірі зможемо після смерті бачити Бога, надія веде нас до посідання Бога. Моральні чесноти не зникають зі смертю людини, вони стають ще досконалішими, бо блаженство не нищить досконалості (св. Тома з Акв.).

    (католицький народний катехизм)

Продовження в наступному випуску.

 

Як маємо святкувати неділю.

 

Святкувати це робити те, що освячує нас та інших.

  Шість днів Бог дав нам, щоб ми працювали для себе, а сьомий день віддали Йому. Коли ми працюємо для себе, то використовуємо всі 24 години на добу. Коли ж іде мова про сьомий день, то ми його скорочуємо, порушуючи заповідь. Звичайно, є обставини при яких ми вимушені працювати, але чи ми стараємося повернути те, що забрали у Господа. Чи може ми вважаємо правильним, взяти собі те, що нам не належить?. Отже сьомий день, 24 години, ми маємо віддати Господу, а якщо щось забираємо, то маємо виправити на протязі тижня. Дехто вважає сьомий день вихідним. Насправді його можна назвати вихідним, по відношенні до основної роботи, на якій ми заробляємо  для свого прожитку. Отже, сьомий день, це і є звільнення від своїх справ, і переведення всіх зусиль на Божі справи. Саме про це, дуже виразно, сказано у заповіді Божій. І не маємо права допускати навіть думку, що в цей день можна мати інші плани. 

     Цей день  є не твій, але Господній

 

Грудень 2017р.Б.

 

Статистика відвідування

Відвідувачі
39
Статті
227
Перегляди статей
42796

Зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі