Українська греко-католицька церква

Зміт

  1. ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА  
  2. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (Продовження )2
  3. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА(продовження)
  4. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  5. ЧЕТВЕРТА БОЖА ЗАПОВІДЬ
  6. Вибір професії (продовження)
  7. РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА
  8. НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ.
  9. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження)
  10. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  11. Навіщо живемо на землі?
  12. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ (продовження)
  13. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ
  14. ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ
  15. Залежність від інтернету.
  16. БОЖЕ ПРОВИДІННЯ
  17. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ (продовження)
  18. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ
  19. ПРО ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ
  20. Золота книга Тверезості.
  21. ХРИСТИЯНСЬКА НАДІЯ
  22. ВОСКРЕСІННЯ ТІЛ
  23. ПЕКЛО.(продовження)
  24. Небо — це місце вічної радості.
  25. ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ
  26. ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА
  27. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА(продовження)
  28. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА
  29. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ.(продовження)
  30. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
  31. Душа людини (продовження)
  32. ДУША ЛЮДИНИ
  33. ІСУС ХРИСТОС Є СПРАВЖНІМ БОГОМ
  34. Особа спасителя.(продовження)
  35. ОСОБА СПАСИТЕЛЯ.
  36. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА (продовження)
  37. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
  38. СТРАСТІ ІСУСА ХРИСТА
  39. Дясятина
  40. Восьма заповідь
  41. Восьма Заповідь Божа (продовження) 3
  42. Дев"ята Заповідь Божа.Становище жінки в суспільстві.
  43. Десята Заповідь Божа.Убозтво християнина.
  44. Десята Заповідь Божа.Заповідь здійснювати справи милосердя.
  45. Десята Заповідь Божа. Продовження.
  46. Десята Заповідь Божа. Продовження 3.
  47. Десята Заповідь Божа. Продовження 4.
  48. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки.
  49. Десята Заповідь Божа. Християнська Праведність. Добрі вчинки. Продовження.
  50. Чеснота.
  51. Чеснота. Продовження.
  52. Різновидності Християнської Чесноти.
  53. Різновидність Християнської Чесноти. Гріх.
  54. Гріх. Види гріхів.
  55. Передумови тяжкого гріха.
  56. Передумова малого гріха.
  57. Кари за смертний гріх.
  58. Злі нахили.
  59. Спокуса.
  60. Сім головних доброчесностей і сім голосних гріхів. Покірність.
  61. Покірність (продовження). Чи є видіння і хто їх має ?
  62. Антиподом покірності є гордовитість.  Послух.
  63. Послух. Непослух.
  64. Святий Вечір.
  65. Доброзичлевість. Терплячість.
  66. Книга поминань.
  67. Люби і будеш прощений.
  68. Поспішай дякувати Господеві.
  69. Хто є Бог.
  70. Престольний Празник, що варто знати.
  71. Яким має бути пам"ятник на цвинтарі.
  72. Християнські привітання.
  73. Яке ім"я даємо дитині.
  74. Моліться за ненароджених дітей.
  75. Знаємо та зневажаємо. Твій чоловік. Твоя дружина.
  76. Як святкувати неділю.
  77. Як відзначати день народження.
  78. Якою має бути поведінка християнина після Святого Причастя, що до прийнятих Святих Тайн.

Терплячість. Квітень 2019р.Б.

ТЕРПЛЯЧІСТЬ.

   Якщо терпляче зносимо дрібниці, здобуваємо відвагу і силу для великих справ (св. Тер). Лише завдяки терпеливості домігся Йов такої чудової стійкості у стражданнях. Терплячий наділений такою силою, як св. Мученики. Терпля­чість — це корінь і вартовий усіх чеснот; тому що, здійснюючи будь-яку добру справу, зустрічаємо перешкоди, котрі можемо перемогти лише великою терпеливістю (св. Григ. В.) Терпеливість береже нас від гріха. Ісус Христос говорить: "Вашим стражданням ви спасете душі свої" (Лук. 21, 19). Не втратимо своєї душі, якщо озброїмося терпеливістю. А оскільки з терпеливістю пов'язані тимчасові утіхи, тому говоримо: хто терплячий, той щасливий.

   Той, хто хоче терпляче зносити життєві незгоди, повинен чітко уявити собі страждання Христа, а також завжди пам'ята­ти про те, що терпіння є ласкою Бога.

   Поміркуємо над стражданнями Христа. Христос страждав сам, щоб ми не боялися страждань (Теаф.). Думай часто про Розп'ятого; твої страждання неможливо порівняти з Його стражданнями (св. Франц Сал.). Згадка про хрест Спасителя робить людину терплячою. Терпіння — Божа ласка. Доказом цього є історія життя Йосифа єгипетського і старого Якова. Тому говорить Архангел Рафаїл Товитові: "Я був посланий до тебе, щоб випробувати тебе" (Тов. 12, 13). Без терпіння нема спасіння, бо "через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже" (Діян. Ап. 14, 21).

   Отже, страждаючи, пам'ятай про вічні заслуги, і тоді будеш терпляче зносити будь-які страждання. — Порівняй себе з Мучениками і з тими, хто страждає більше, ніж ти, — тоді твої страждання здадуться тобі квітами (св. Франц Сал.). Однак, не треба у будь-якій дрібниці закликати на допомогу терпеливість (св. Франц Сал.). Врахуй також і те, що через свою нетерпеливість втрачаєш усі заслуги. "Хочеш, чи ні, ти повинен терпіти; якщо терпиш охоче, отримаєш нагороду; якщо терпиш неохоче, то твоє терпіння не зменшиться, а збільшиться" (св. Золот.).

МИРОЛЮБНІСТЬ

   Ісус Христос говорить: "Блаженні Миротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Мат. 5, 9).

   Розбійники напали не на Авраама, а на свар-ливого Лота. Св. Франца Сале-зія і св. Ігнатія Лойолу врятувала від усяких нещасть їхня по-ступливість. За те, що відрікаємося від чогось заради спокою, винагородить нас Бог стократ-но. Ісус Христос обіцяє стократну нагороду в цьому і в майбутньому житті за все, чого зре-чемося задля Нього (Мар. 10, 29). Згадаймо, яким багатим став поступливий Авраам. Краще солом'яна згода, ніж золота незгода.

   Людина повинна бути готовою витерпіти будь-що для збере­ження спокою і згоди; вона повинна також сама, якщо це можливо, уникати всього, що могло б викликати незгоду.

   Таке велике благо, як згода, вартує того, щоб окупити його малою жертвою.

   Тому треба вміти терпіти задля згоди. "Носіте тягарі один одного" (Гал. 6, 2). Треба намагатися уникати всього, що могло б зруйнувати порозуміння. Зокрема, не треба чинити опір без вагомих причин. Це стосується перш за все сімейного життя. Члени сім'ї повинні бути подібними до очей, котрі завжди разом повертаються в один бік (св. Вінк. Фер.). Лише вдвох можна сваритися; коли ти поступишся, сварки не буде. Поступається той, хто мудріший (хіба що високі ідеї забороняють поступитись).

   Однак, не можна задля порозуміння занедбувати справи, які Бог наказує робити, або робити те, що Бог забороняє.

   Такої згоди Бог не хоче, тому Спаситель говорить: "Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч" (Мат. 10, 34). Є люди, з котрими неможливо жити у злагоді, хіба що підтакувати їм у їхньому гніві, а така злагода недозволена (св. Тома з Акв.). З такими людьми треба здобувати порозуміння мечем правди.

ГНІВ

   Гнівливий втрачає людські якості, а набуває якостей дикого звіра (св. Вас). Гнівливий завжди носить гнів зі собою; він схожий на змію, котра носить зі собою отруту. Гнівливі люди часто шукають причину свого гніву в інших людях; та досвід показує, що вони гніваються не раз навіть тоді, коли лишаються самі (напр., під час роботи). — "Справедливим гнівом" найчастіше називаємо ревність у захисті Божої честі. Саме так справедливо гнівався Христос, коли виганяв із храму купців (Йоан 2); так гнівався і Мойсей, коли, спускаючись із гори, побачив, що ізраїльтяни вшановують золотого тільця (Вихід 32). Такий гнів щодо своїх синів повинен був проявити Ілля (св. Григ. В.). Справедливий гнів не є власне гнівом, бо він є дитям любові, тобто терплячим, як любов, добросердним без засліплення і ненависті (св. Франц Сал.). Справедливий гнів є дозволом. Гнівливий завдає шкоди своєму здоров'ю, втрачає розум, здатність до розумних учинків, повагу в людей, ризикує втратити спасіння. Гнівливий є нерозумним, бо карає себе за чужі помилки. Гнів знесилює людину і вкорочує їй життя. Заздрість і гнів укорочують життя (Сир. ЗО, 26). Гнів затьмарює розум. Як дим затьмарює зір, так гнів — розум (Арістотель). Гнівливому будь-яке зло видається більшим, аніж воно є насправді (Плутарх). Гнівливий знайде щось зле навіть у ласкавих словах. "Ніщо так не схоже на божевілля, як гнів" (Ціцерон). Тому св. Франц Салезій молиться за гнівливого: "Господи, прости йому, бо не знає, що робить". Коли гнів заволодіє розумом, людина перетворюється у звіра (св. Вас). Не дивно, що у гніві людина легко допускає несправедливість. Гнів людини правди Божої не чинить (Як. 1, 20). Гнівливу людину перестають поважати ближні, її обминають, як недоброго пса. З такою людиною важко по справжньому заприятелювати. "З гнівливим не дружися, з гарячим не заводься" (Прип. 22, 24). Розум у поєднанні з гнівом породжує боязнь, а не любов (св. Франц Сал.). Гнівливий наражається на вічний осуд, бо позбавляє себе ласки. "Дух Божий не мешкає там, де є гнів" (св. Золот.) тому що гнів позбавляє серце спокою (тобто замикає оселю перед Св, Духом) (св. Григ. В.). Христос погрожує: "...кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові" (Мат. 5, 22). Коли Бог обіцяв небо покірним і доброзичливим, то гордовитим і гнівливим залишається лише пекло. Гнівливий уже тут, на землі, носить у собі пекло, а саме — постійний неспокій.

   Переборювати в собі гнів ми можемо, перш за все, таким чином: якщо ми розгнівані, то не повинні нічого ні говорити, ні робити, а якщо це можливо, відразу повинні помолитися. Якщо когось в гніві образимо, то необхідно негайно цю людину перепросити.

   Нехай кожна людина лінується багато говорити і лінується гніватися (Як. 1, 19). Мовчання — це акт терпеливості, завдяки якому здобуваємо перемогу (св. Клим.). Молитва проганяє гнів. Ми в гніві повинні наслідувати Апостолів, котрі під час бурі шукали захисту в Ісуса — тоді Бог угамує приступ гніву і настане тиша (св. Франц Сал.). Святі у таких випадках радили відмовляти "Богородице Діво" — таким чином відганяємо диявола, котрий нас спокушає. Або звикай говорити "Слава Отцю І Сину" і т. д. Не лінуйся відразу помо­литися. Якщо, розгнівані, ми когось образили, то повинні негайно ввічливо вибачитися (св. Франц Сал.). Апостол нагадує: "Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом" (Еф. 4, 26). Якщо відразу не порозуміємося з ображеним, то образа може перерости в довготривалу неприязнь. Учімося у св. Івана Милостивого, патріарха Олександрійського, котрий умів мирити найзапальніші уми. Краще жити зовсім без гніву, ніж гніватися розумно і помірковано (св. Франц Сал.).

(католицький народний катехизм)

продовження у наступному випуску.

 

Коли ти в дорозі.

Коли ідеш в  дорогу, то  кого бачиш по дорозі благослови добрим словом.  Молодих: « дай їм Боже добрий спасенний вибір», людей середнього віку: « дай їм Господи стійкості у доброму виборі»,  старших : « Господи, дай їм щире покаяння і оправдання перед Тобою».  Своїм противникам: «Господи, наверни  їх до   любові».                                                              Коли їдеш через поселення, бажай: «всім що проживають у ньому, дай Господи, щоб через виконання заповідей Твоїх  успадкували вічне життя, а тим, хто подорожує, повернення до свого рідного дому. Тим, хто відійшов у вічність, прощення гріхів». Якщо так робитимеш, своє життя перетвориш на молитву,  і  буде  тобі  добре.

  Квітень 2019р.Б.

Доброзичливість. Березень 2019р.Б.

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ

   Доброзичливим називаємо того, хто з любові до Бога не обурюється, коли його кривдять.

   Доброзичливість не є чеснотою, якщо вона викликана страхом або бажан­ням особистої вигоди.

   Доброзичливий ніколи не обурюється, — він мовчить, коли його кривдять чи ображають; більше того, він увічливий і люб'язний щодо своїх кривдників.

   Бог також доброзичливий і лагідний. Бог має владу, але не застосовує її проти тих, хто Його ображає. Він мириться з гріхами людей, терпляче чекаючи на їх навернення.

   Доброзичливий приємний Богові (Сир. 1, 35). Саме своєю доброзичливістю сподобався Богові Мойсей (Сир. 45, 4).

   Доброзичливістю приваблюємо до себе ближніх, здобуваємо спокій душі і вічне спасіння.

   Ісус Христос говорить: "Блаженні тихі (лагідні), бо вони посядуть землю", тобто здобудуть Царство небесне. Доброзичливий (лагідний) полонить серця людей. Доброзичлива відповідь угамовує гнів (Прип. 15, 1). Добра розмова робить добрими злих людей (св. Макар.). Св. Франца Ксаверія, апостола Індії, одного разу закидали камінням, коли він проголошував християнське вчення. Але святий спокійно продовжував говорити. Іновірці здивувалися і стали уважніше прислухатися до його слів, а ті, хто кидав каміння, охрестилися першими. Св. Франца Салезія, єпископа Женеви за його доброзичливістю називали "переможцем диких". Лагідністю та доброзичливістю досягнемо більшого, ніж гнівом, бо гнів — це хвороба душі.

   Доброзичливість забезпечує спокій душі. Христос говорить: "...навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим" (Мой. 11, 29). Доброзичливий та лагідний — завжди веселий.

   Доброзичливістю здобуваємо для себе вічне спасіння. Бо землею, котру Христос обіцяє доброзичливим, є небо (Пс. 37, 11).

   Доброзичливими станемо лише тоді, коли навчимося володі­ти собою, ретельно працюючи над собою і часто думаючи про вічну нагороду.

   Ми повинні бути доброзичливими і лагідними передусім щодо наших близьких; відповідно повинні поводитися і керівники зі своїми підлеглими.

   Керівники, які хочуть гнівом вплинути на своїх підлеглих, схожі на людей, які, замість того, щоб рятувати потопаючого, тонуть разом із ним (св. Франц Сал.). Керівник повинен бути суворим до себе, а до підлеглих — лагідним (св. Золот.). Саме доброзичливістю та лагідністю керувалися у своїх діях Апостоли, і тому говорить їм Христос: "Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків" (Мат. 10, 16).

   Доброзичливість повинна бути головною рисою кожного християнина.

   Христос називає вірних вівцями (Йоан 10, 1) і ягнятами (Йоан 21, 15); а ці тварини є смирними та лагідними.

   Близькими до доброзичливості та лагідності рисами є ще дві доброчесності — терплячість і миролюбність.

ТЕРПЛЯЧІСТЬ

   Терплячим називаємо того, хто з любові до Бога охоче зносить життєві незгоди.

   Однак є люди, котрі тільки здаються терпеливими; інші зносять терпляче лише частину страждань. Дехто, напр., терпляче зносить хворобу, але його непокоїть те, що через хворобу стає тягарем для інших. Така терплячість не є правдивою.   Найкращим взірцем терпеливості є сам Ісус Христос. Бог Отець також є взірцем терплячості. Він зносить навіть таких грішників, як богохуль­ники і лжесвідки. Великою терплячістю відзначалися Йов і Товит. Теплячий наче скеля серед моря, об яку розбиваються хвилі.

   Ми повинні терпляче зносити хвороби, нещастя, повернення до гріха, тяжкі службові обов'язки.

   Хвороби й інші нещастя, які спадають на нас, не є справжнім злом. Навпа­ки, таким чином Бог виявляє Свою ласку до нас, бо зсилає їх лише для добра нашої душі. Тому ми повинні зносити їх терпляче і тішитися ними. Не повинно нас гнітити й те, що ми внаслідок своєї людської природи не можемо опиратися гріхам — згрішивши раз, повторюємо свій гріх; помилившись раз, помиляє­мося вдруге. Ми повинні бути терпеливими не тільки до інших, але й до себе. Наше терпіння обов'язково буде нагородженим.

   Не повинні нас дратувати і часом занадто важкі чи неприємні службові обов'язки. Не поспішаймо, бо поспішність завжди шкодить. Намагаймося бути подібними до Ангелів, які служать людям, — вони завжди є погідними, спокійними, ніколи не поспішають. Терпляче чекаймо кінця життя і вічних розкошів (Рим. 8, 25).

   Терпеливість виявляємо тим, що не гніваємося, не сумуємо надто, не нарікаємо.

   Ніколи не треба гніватися. Гнів затемнює розум і часто є причиною несправедливості (Як. 1, 20). Не слід сумувати, коли щось не складається в житті. Сумувати можемо тільки тоді, коли усвідомлюємо, що втратили вічні  речі. Тому говорить Ісус Христос: "Блаженні засмучені, бо будуть утішені" (Мат. 5, 5). Але тут ідеться не про звичайний смуток, а про смуток з приводу щодо втрати дочасних речей. Такий смуток є немилим Богові, "...смуток цього світу — смерть спричинює" (II Кор. 7, 10). Зі смутку не маємо жодної користі.

   Ми не повинні нарікати, коли зазнаємо життєвих невдач. Надмірне нарі­кання на долю є ознакою самолюбства і боягузтва. "Тільки перед Богом можна скаржитися на свої терпіння так багато і так довго, як хто хоче, бо така скарга є взиванням до Бога за допомогою" (Мар. Лят.). Така скарга навіть є приємною Богові. Приятелеві може швидко надокучити розмова про твої нещастя, Бог завжди тебе вислухає і пошле таку потіху, що забудеш про свій біль. Тому каже Ісус Христос: "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас" (Мат. 11, 28).

   Деякі люди не є нетерплячими, але вони хочуть, щоб їх втішали і шко­дували у стражданнях, або щоб їх хвалили за терпеливість; така терпеливість є скритою гордістю (св. Франц Сал.). Якщо хтось цікавиться, то треба щиро і відверто розповісти про своє горе, не перебільшуючи його (св. Франц Сал.).

   Завдяки терпеливості легко перемагаємо будь-які страждання і спокуси

Послух. (продовження.) Лютий 2019р.

 

ПОСЛУХ.

продовження

  Діти повинні слухати старших, насамперед своїх батьків і родичів, жінки — чоловіків, слуги — своїх господарів, усі люди — своїх духовних наставників і світських керівників.

   У четвертій заповіді Бог наказав дітям слухати своїх батьків і родичів. Батьків і родичів необхідно слухати, бо вони є заступниками Бога на землі. Св. Павло говорить: "Діти, слухайтеся батьків у всьому" (Кол. З, 20); а в іншому місці говорить, що неслухняні діти вартують смерті (Рим. 1, ЗО, 32). В школі заступниками родичів є вчителі.

   Жінки повинні слухати своїх чоловіків. Так розпорядився Бог, сказавши до Єви у раю: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття 3, 16). Адже жінка створена з чоловіка … .

   Слугам нагадує св. Петро про послух такими словами: "Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим" (І Петро 2, 18). Про послух щодо духовних наставників говорить так: "Коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар" (Мат. 18, 17). Християни повинні бути підвладними своїм духовним наставникам, тому вірних Христос називає вівцями, а наставників — їх пасти­рями. Ми повинні бути послушними і щодо світських керівників тому що їх влада походить від Бога. Св. Павло говорить: "Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була би від Бога; і ті, Існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню..." (Рим. 13, 1-2).

   Згадаймо, що сказав Ісус Пилату: "Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори" (Йоан 19, 11).

   Однак, послух має певні межі. Нема потреби слухати началь­ників у таких справах, у яких ми не є їм підпорядковані; також ми не повинні їх слухати тоді, коли вони наказують робити те, що заборонено Богом.

   Напр., батьки не мають права примушувати дітей обирати професію, до якої вони не мають покликання, бо покликання дає нам Бог. Також батьки не мають права примушувати дітей до шлюбу. Духовні наставники не мають права радити у чисто світських справах, а світські начальники не мають права радити в чисто духовних справах. Ми не повинні слухати своїх керів­ників, коли останні наказують робити те, що забороняє Бог. Правдивими для нас нехай будуть слова Апостолів, коли Висока Рада заборонила їм проголо­шувати нове вчення: "Слухатися слід більше Бога, ніж людей!" (Діян. Ап. 5, 29). Якщо наказ місцевої влади співпадає з наказом верховної, то треба слухати верховну владу; якщо ж наказ верховної влади не відповідає наказу Бога, то треба слухати Бога (св. Авг.). Спіткав би нас Божий гнів, якщо б ми більше боялися людей, аніж Бога (св. Авг.). Троє юнаків у Вавилоні не послу­хали наказу і не вклонилися ідолу, хоча за це їх було кинено до вогненної печі.

   Бути послушним важко, але послух — найвизначніша з усіх моральних добро-чесностей (св. Тома з Акв.).

   Послух — чеснота, яка вимагає багатьох зусиль. Майже всі люди від приро­ди володіють даром мовлення, але мало хто вміє по-справжньому вислухати (св. Франц Сал.). Послух вимагає жертви власної волі (св. Бонав.); людина мусить чимось поступитися, особливо тоді, коли отримає наказ, котрий супере­чить її переконанням та інтересам (Альф. Род.). Послух — це покута розуму (св. Франц Сал.). Послух — це добровільна смерть (св. Іван Кл.). Послух — найвизначніша доброчесність. "Нічого більшого не в змозі дати людина    Богу, як свою волю підкорити волі Бога з огляду на Бога" (св. Тома з Акв.).

   Підкоряючись, найкраще виконуємо Божу волю і швидше досягаємо досконалості.

   Підкоряючись, найкраще виконуємо Божу волю, бо наші наставники — це заступники Бога, отже, їх накази є наказами Бога. Коли їх слухаємо, то слухаємо не стільки людей, скільки Бога (Еф. б, 7). Треба зважати не на особу, котра наказує, а на волю Бога, котра оголошується через наших керів­ників (св. Франц з Ас). Слухняний не буде звітуватися про свої вчинки, звіт буде складати його керівник. "Тебе не будуть запитувати про те, чи добрим був наказ, — за це відповідатиме той, хто наказував" (Родр.). Послухом (як і обітницею) ми заслуговуємо на Божу нагороду. Найнезначніший вчинок, здійснений із послуху, цінується Богом більше, ніж найбільша добровільна покута.

   Слухаючись, швидше досягаємо досконалості. Послух береже нас перед багатьма гріхами (св. Григ. В.). Послух — це засіб проти гордині (св. Альб. В.). А перемога над гординею є, одночасно, перемогою над багатьма гріхами. Справедливо, що слухняні торжествують над спокусами пекла, бо завдяки послуху вони стоять над злими духами, котрі постраждали через непослух (св. Григ. В.). Послух уселяє в нашу душу інші доброчесності (св. Григ. В.). Саме тому всі досконалі душі є послушними (св. Франц Сал.). Зважмо, що чесноти — це ніщо інше, як послух наказам Бога. "Послух — найбільша чеснота, матір і початок усіх чеснот" (св. Авг.). У пеклі буде покарана лише зла воля; отже, хто через послух зрікається власної волі, той не може потрапити до пекла (св. Лавр. 10).

   Щоб стати слухняним щодо свого керівництва, треба вчитися згоджуватися з прагненнями рівних собі людей (св. Франц Сал.). Якщо ж ти комусь наказуєш, то роби це ввічливо (св. Франц Сал.). Крім того, ти не повинен довго роздумувати, коли тобі слід бути слухняним.

НЕПОСЛУХ

   Непослушним є той, хто не хоче виконувати справед­ливих наказів свого керівництва.

   Першим непослухом був непослух наших прародичів.

   Непослух є причиною тимчасового або й вічного нещастя людини.

   Непослух робить людину нещасною вже тут, на землі. Згадаймо про сумні наслідки первородного гріха! Непослух Адама зашкодив усьому людському родові (Рим. 5, 12 і наст.).

   Непослушного чекає і вічне нещастя. Непослушна людина повинна бути готовою до суворого суду, бо, зневажаючи свого керівника, зневажає не власне його, а Того, на чиє місце він поставлений (св. Авг.).

   Непослушний втрачає усі свої заслуги перед Богом. "Будь-яка чеснота неприємна Богові, якщо вона заплямлена непослухом" (Блозій).

   Непослушний втрачає багато Божих милостей.

(Католицький народний катехизм)

Святий Вечір.

 Чому святий? Яким має бути цей Вечір?.

    Усе що є в нашому житті може бути освяченим і святим, саме і ми  до цього й покликані. Все освячується Словом Божим через правдиву любов до нашого ближнього та щиросердечний намір наблизитися до свого Творця. На особливу увагу заслуговує Вечір на передодні свята Різдва Ісуса Христа. Ми найбільше готуємося до цього Вечора, аби відповісти своєю любов’ю та вдячністю на любов Спасителя до нас. В цей Вечір ми збираємося разом всією родиною, творимо спільну молитву, читаємо Слово Боже про прихід Ісуса на землю, колядуємо, благословимо одне одного, виганяємо із свого серця все противне Богові і переповняємося Христовим миром. Обов’язково відвідуємо Святу Літургію приймаючи Св. Причастя. Тому цей  Вечір і є святим бо творимо все святе.

   Що до їжі, в цей Вечір, ми зберігаємо строгий піст, згідно свого здоров’я, аби через переїдання чи традиції, які склалися в нас, не зашкодити духу Святого Вечора.

 

Лютий 2019р.Б.

Покірність (продовження) січень 2019р.

                                                                           Покірність

Продовження.

   Бог завжди разом із покірними. "Той, хто мало про себе думає і ставить себе нижче від інших, без сумніву, має в собі Св. Духа" (Скар.). Саме тому покірний легко досягає досконалості (усвідомлює своє безсилля і намагається бути щораз кращим).                                                   

   Досконала людина є, одночасно, і покірною, і смиренною, а та, котра небагато вартує, є гордою. "Хто думає, що вартує багато, не вартий нічого; а хто переконаний, що вартує мало, той вартує багато" (св. Тер.). Чим більша святість, тим більша покірність. Покірність веде до возвеличення. Після Великого Посту приходить Великдень. Покірність — це щабель до возвеличення (св. Авг.).

Детальніше: Покірність (продовження) січень 2019р.

Покірність (продовження)

Покірність

 продовження

   Покірна людина ніколи не вважає себе кращою від інших, не віддається цілковито земним благам, уповає лише на Бога і не боїться людей.

   Покірний любить приниження; ніколи без причини не звертає на себе уваги інших; не чваниться своєю покірністю. Свою покірність така людина завжди носить у серці, не виявляючи її назовні з метою привернути увагу, в разі потреби, проявляє її просто і з цілковитою свободою. Така людина ніколи не називає себе найбільшим грішником, остерігається засуджувати саму себе. Засудження самого себе є найчастіше ознакою гордості.

Детальніше: Покірність (продовження)

Більше статей...

  1. Спокуса
  2. Спокуса
  3. ЗЛІ НАХИЛИ.
  4. КАРИ ЗА СМЕРТНИЙ ГРІХ.
  5. ПЕРЕДУМОВИ МАЛОГО ГРІХА.
  6. ПЕРЕДУМОВИ ТЯЖКОГО ГРІХА
  7. Гріх.
  8. РІЗНОВИДНОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЧЕСНОТИ. Гріх.
  9. РІЗНОВИДНОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЧЕСНОТИ
  10. Чеснота 2
  11. Чеснота
  12. Десята заповідь Божа. 6
  13. Десята заповідь Божа. 5.
  14. Десята заповідь Божа. 4.
  15. Десята заповідь Божа.
  16. ДЕСЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження) 2
  17. ДЕСЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження)
  18. ДЕСЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  19. Дев’ята ЗАПОВІДЬ БОЖА
  20. Восьма Заповідь Божа (продовження)3
  21. ВОСЬМА ЗАПОВІДЬ БОЖА ( продовження)2
  22. ВОСЬМА ЗАПОВІДЬ БОЖА ( продовження)
  23. ВОСЬМА ЗАПОВІДЬ БОЖА.ЗАБОРОНА БЕЗЧЕСТИТИ
  24. Сьома заповідь Божа. (Продовження)
  25. Сьома заповідь Божа. (Продовження)
  26. ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА
  27. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА (Продовження )2
  28. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА(продовження)
  29. П'ЯТА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  30. ЧЕТВЕРТА БОЖА ЗАПОВІДЬ
  31. Вибір професії (продовження)
  32. РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА
  33. НАКАЗ ПРАЦЮВАТИ.
  34. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА (продовження)
  35. ДРУГА ЗАПОВІДЬ БОЖА
  36. Навіщо живемо на землі?
  37. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ (продовження)
  38. СТАВЛЕННЯ ХРИСТИЯНИНА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ
  39. ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ
  40. Залежність від інтернету.
  41. БОЖЕ ПРОВИДІННЯ
  42. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ (продовження)
  43. ПРОРОЦТВА ПРО ОСОБУ МЕСІЇ
  44. ПРО ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ
  45. Золота книга Тверезості.
  46. ХРИСТИЯНСЬКА НАДІЯ
  47. ВОСКРЕСІННЯ ТІЛ
  48. ПЕКЛО.(продовження)
  49. Небо — це місце вічної радості.
  50. ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ
  51. ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА
  52. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА(продовження)
  53. ОБ'ЯВЛЕННЯ СВЯТОГО ДУХА
  54. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ.(продовження)
  55. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
  56. Душа людини (продовження)
  57. ДУША ЛЮДИНИ
  58. ІСУС ХРИСТОС Є СПРАВЖНІМ БОГОМ
  59. Особа спасителя.(продовження)
  60. ОСОБА СПАСИТЕЛЯ.
  61. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА (продовження)
  62. ПІДНЕСЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
  63. СТРАСТІ ІСУСА ХРИСТА
  64. Дясятина

Статистика відвідування

Відвідувачі
54
Статті
314
Перегляди статей
76778

Зараз на сайті

На сайті 19 гостей та відсутні користувачі