Українська греко-католицька церква

Покірність

Ісус Христос говорить: "Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений" (Лук. 14, 11). "Сми­ріться перед Господом, і він вас підійме" (Як. 4,10). Матір Божа отримані від Бога великі милості приписує своїй покірності: "бо він зглянувся на покору слугині своєї, ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди" (Лук. 1, 48). Покір­ність веде до вічного щастя, бо Христос говорить: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне" (Мат. 5, 3), тобто блаженні ті, котрі усвідомлюють, що, незважаючи на усі земні блага, вони таки є убогими перед Богом. "Вузь­кими є ворота до неба, і лише малі або покірні можуть через них увійти" (св. Берн.). Покірні досягають просвітлення розуму через Св. Духа; лише вони в силі глибоко пізнати духа науки Христа. З цією думкою молиться Христос до Бога: "Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам" (Мат. 11, 25). "Бог гордим противиться, а покірливим дає благодать" (І Петро 5, 5). З довірливими і щиросердними Бог розмовляє, тобто научає їх. Не раз наївні і простодушні люди краще розуміють науку Христа, ніж освічені люди. Пастирі знали про народження Ісуса Христа на відміну від законовчителів і фарисеїв. Той, хто хоче черпати з криниці милостей Божих, повинен схилитися. Покірний досягає справжнього спокою душі. Бог втішає покірних (П Кор. 7, 6). Покірний не буде зарозумілим у щасті і легкодушним у біді. "Якою б великою не була покірність, вона ніколи не зробить нас неспокійними" (св. Тер.). Покірний здобуває прощення гріхів. Митар у храмі лише бився в груди і говорив: "Боже, будь милостивий до мене грішного...", і, вже зовсім прощений пішов додому (Лук. 18, 13). Віз, повний гріхів, але запряжений у покірність, їде на небо; і, навпаки, віз, повний добрих справ, але запряжений у гордість, веде до пекла (св. Верн.). Молитви покірного вислуховуються відразу. Поганського сотника з Капернауму завдяки його покірності Бог вислухав відразу (Мат. 8). Молитва покірної людини пробиває хмари (Сир. 35, 21). Покірний легко перемагає будь-які спокуси. Найкращою зброєю проти диявола є покірність (св. Фр. П.). Нічого так не боїться диявол, як покірної людини (св. Ант. Пуст.). Покір­ність — це єдина доброчесність, якої диявол не може наслідувати.

АНТИПОДОМ ПОКІРНОСТІ Є ГОРДОВИТІСТЬ

   Гордовитою називаємо таку людину, котра переоцінює свої власні сили, є високомірною, самозакоханою і ці риси виявляє назовні.

   Пихатим був велетень Голіаф, бо переоцінив свої сили (І Сам. 17). Чимало людей переоцінюють достоїнства свого тіла (пишаються своїм ростом, очима, голосом і т, п.); інші переоцінюють вартість свого майна, свої знання, ще інші — доброчесності і т. д. Гордівливий схожий на п'яницю (Євр. 2. 5), тому що обидва зарозумілі і чванливі (св. Вінк. Ферн.); обидва не здатні на якусь добру і розумну справу, ніколи не можуть насититися і врешті-решт деградують.

   Гордовитість виявляється назовні таким чином: людина намагається звернути на себе увагу інших своїми розмовами, одягом, прагне почестей, нагород, земних благ, нехтує допомо­гою і ласкою Бога та покладається лише на себе і на тимчасові блага.

   Гордовита людина деколи навіть спеціально зневажає себе, щоб здобути цим ще більшу шану. Пихатий та зарозумілий обмовляє інших і вважає їх недобрими; так зробив гордовитий фарисей у храмі (Лук. 18, 40). Він бачить тріску в оці ближнього, і не бачить поліна у своєму оці (Мат. 7, 4). Зарозумілі люди звертають на себе увагу також стилем одягу; обвішуються зайвими прикрасами, намагаються наслідувати моду, не розуміючи, відповідає це їхньому стану і душі, чи ні. Чистий і відповідний одяг не є ознакою гордови­тості. Найчастіше зовнішня чистота є ознакою внутрішньої чистоти, і, навпаки, бруд є ознакою ледащого життя. Пихатий та зарозумілий нехтує допомогою і ласкою Бога; він покладається лише на себе і на тимчасові речі; ні у що не вірить. Гордовитість починається з віддалення від Бога (Сир. 10, 14). Такі люди не моляться, не приймають св. Тайн і т. д.; не хочуть усвідомити своєї нікчемності і гріхів, а коли, навіть, усвідомлюють їх, не спішать до лікаря, але хочуть вилікуватися самостійно (св. Амвр.). Тому Бог є ворогом гордівливих і чинить їм опір (І Петро 5, 5). Гордівливих не любить ні Бог, ні люди (Сир. 10, 7). А яке ж це нещастя — мати Бога своїм ворогом!

   Гордовитість стає причиною багатьох недобрих учин­ків і дурниць, веде до зневаги і до вічного осудження; знецінює добрі справи.

   Гордовитість — причина будь-яких гріхів (Сир. 10, 15). Зокрема, гордови­тість стає причиною непослуху (як у Авессалома), жорстокості (як у Ірода). Гордовита людина віддаляється від Бога і віри; пихатість є причиною супере­чок, заздрощів, невдячності, нечистоти. І саме для того, щоб така людина усвідомила свою нікчемність і схотіла виправитися, Бог доводить її до тяжких гріхів. Отже, той, хто переможе гордовитість, переможе і всі інші головні гріхи. Пихатість також призводить до приниження людини. "Кожний, хто виноситься, буде принижений" (Лук. 14,11). Зарозумілість є причиною падін­ня держав і народів. Бог стирає навіть пам'ять про гордовитих. Прикладом цього є історія побудови вавилонської вежі (Буття 10). Пихатого чекає вічне засудження. Гордівливість прогнала багатьох Ангелів із неба, а перших людей з раю (св. Берн.). Зарозумілість знецінює добрі справи. Гордовитий уже отримав свою нагороду (Мат. 6, 5).

ПОСЛУХ

   Слухняним є той, хто задля Бога охоче готовий виконувати накази своїх керівників.

   Отже, послух не полягає лише в тому, щоб узагалі виконувати накази, але щоб виконувати їх охоче, з радістю (св. Він. з П.). Ми часто виконуємо накази, але робимо це неохоче. Такий послух не є доброчесністю, бо до нього примішана злість (св. Ігн. Л.). Про доброчесність послуху можна говорити лише тоді, коли людина піддається волі іншого з огляду на Бога (Бл. Гумберт). Взірцем послуху став Авраам, коли готовий був пожертвувати своїм сином Ісааком (Буття 22). Навіть Син Божий був слухняний, бо був відданий людям, Марії і Йосифові (Лука 2, 51). Творець неба залежав від ремісника, Бог вічної слави — від убогої дівиці. Хто чув щось подібне? (св.Верн.). Йосиф був опікуном Ісуса, отже, убогий може бути настоятелем величнішого, а підлеглий може бути кращим від настоятеля (Оріг). Христос у всьому слухав свого небесного Отця аж до смерті на хресті (Филип. 2, 8). Ще на горі Оливній говорив: "Отче, не Моя, а Твоя воля нехай буде!" Завдяки послуху одного, багато людей стали оправданими (Рим. 5, 19). Слухняним був на землі Той, хто панує в небі над Святими.

Новини сайту

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ    Доброзичливим називаємо того, хто з любові до Бога не обурюється, коли його кривдять.    Доброзичливість не є чеснотою, якщо вона викликана страхом...
  Парафіяни нашого храму долучились до Хресної дороги містом.
ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ    Доброзичливим називаємо того, хто з любові до Бога не обурюється, коли його кривдять.    Доброзичливість не є чеснотою, якщо вона...
Піст не є чимось, що обмежує, а навпаки відкриває шлях до Бога. Робить мене вільним у Бозі. Піст не є часом,...

Статистика відвідування

Відвідувачі
54
Статті
304
Перегляди статей
71598

Зараз на сайті

На сайті 34 гостей та відсутні користувачі