Українська греко-католицька церква

Спокуса

 

   Корчма є небезпечною насамперед для тих, хто без потреби щоденно її відвідує і дуже довго в ній перебуває.

   Відвідування корчми не є саме по собі чимось недозволеним; не раз буває просто необхідним, напр., під час мандрівок. Однак, треба вибирати порядні корчми, наскільки це можливо, такі, де є відповідне товариство. Також треба остерігатися надмірного вживання спиртних напоїв та непристойних або без­божних розмов. На жаль, для багатьох людей відвідування корчми вже стало пристрастю. Досвід вчить, що такі люди спиваються, стають жорстокими, сварливими, програють чи розтринькують останні гроші, наживають собі багато ворогів, грузнуть у боргах, занедбують свої службові обов'язки і забувають про добро душі. "Корчма — це толока для овець диявола; тут пасуться вони доти, доки потовстіють для пекла" (Котте).

   Танці є небезпечними для тих, хто надто часто і довго тан­цює, або для тих, для кого танець уже був нагодою для тяжкого гріха.

   Танці самі по собі не є недозволеною або недоброю розвагою — це приємний відпочинок після втомлюючої праці. У євреїв танці навіть були складовою частиною релігійних обрядів. Цар Давид натхненно танцював перед Кивотом Завіту (II Сам. 6, 14), єврейські дівчата танцювали під час деяких релігійних торжеств (Суд. 21, 21; Вихід 15, 20), навіть Ангели на небі повинні танцювати перед Божим престолом (св. Вас; св. Григ. В.).

   Однак не слід танцювати тоді, коли це забороняє робити св. Письмо і наука Церкви (під час Служби Божої, під час посту, тиждень після Великодня та між Різдвом і Йорданом). Не слід також танцювати з особами сумнівної поведінки, а також слід уникати танців, які можуть викликати грішні почуття чи бажання. У багатьох людей сьогодні танець перероджується у пристрасть, викликає у них недобрі потяги, вбиває в них дух побожності і призводить до щоразу більшого морального падіння. Тому багато відомих священиків засудили танці взагалі, кажучи вслід за св. Єфремом: "Де танці, там смуток для Ангелів і радість для чортів". Деколи важко відмовитися від танців, напр., під час весільних або інших радісних урочистостей, якщо бажає того чоловік, наречений, рідня або батько чи матір. Тоді танцюй, але недовго і нечасто (св. Франц Сал.). Не забувай під час танцю про всюдиприсутність Бога. Для кого танці вже були колись причиною тяжкого гріха, той нехай на майбутнє остерігається, якщо це можливо, цієї нагоди до гріха, бо інакше, не отримає від жодного сповідника розгрішення. У такому випадку найкраще не слухати жодних намовлянь, жодних заохочень, а сказати коротко, але зрозуміло: "Це мені шкодить". Треба пам'ятати слова Спасителя: "Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе"

 

СІМ ГОЛОВНИХ ДОБРОЧЕСНОСТЕЙ І СІМ ГОЛОВНИХ ГРІХІВ

ПОКІРНІСТЬ

   Покірним називаємо того, хто усвідомлює свою власну нікчемність і марноту усіх тимчасових речей і відповід­ним чином поводиться.

   Чималу покірність виявив сотник з Капернауму, сказавши до Христа: "Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає" (Мат. 8, 8). Так невисоко себе оцінював, хоча займав почесний пост, володів великим маєтком і зробив багато добра (збудував євреям синагогу). Отже, покірність є двох видів. Перший стосується розуму (людина чітко усвідомлює свою марноту), другий стосується волі (людина чинить згідно з цим усвідомленням) (Скар.). Фальшивою була б покірність, якби ми проявляли її лише назовні (тобто не відчували б її серцем). Покір­ність — це добровільне приниження самого себе внаслідок усвідомлення свого безсилля (св. Бонав.).

   Покірною стає людина тоді, коли усвідомлює велич Бога і марноту земних речей.

   Убогий найкраще усвідомлює своє убозтво, коли порівнює себе з багатим. Св. Августин волає до Бога: "Коли б я пізнав Тебе, то пізнав би й себе". Найкраще усвідомлюємо велич Бога, пізнаючи створені речі (Пс. 19, 2). Люди­на повинна враховувати і те, що Бог створив її душу і тіло з нічого. Все земне проминає, як тінь, і не має перед Богом жодної вартості. "Гріб — це школа, котра навчає покірності" (св. Золот.).

   Людина не повинна пишатися тим, що вона багата, бо може втратити своє багатство за одну ніч (як цар Крез), а втратить остаточно при смерті. Не слід людині пишатися і своїм здоровим і гарним тілом, бо будь-яка хвороба може споганити його. Не повинна людина пишатися і своїми знаннями, бо багатьох речей зовсім не знаємо і не будемо знати. Видатний астроном Ньютон, котрий так багато зробив для прогресу людства, одного разу сказав так: "Мені здається, що я мала дитина, котра бавиться на березі моря і час від часу знаходить гладкий камінчик або гарну мушлю, а, тим часом, великий океан лежить перед нею недослідженим". "Якщо часом знаєш багато, пам'ятай, що існує далеко більше речей, яких зовсім не знаєш" (Тома з Кемп.) Зрештою, наше знання порівняно із знанням Бога є незнанням (св. Авг.). Людину не повинна робити пихатою земна слава; натовп найчастіше сьогодні кричить "хвала", а завтра — розіпни його!" Як багато земних правителів раптово втратили свою силу і значення (напр., Наполеон).

   Навіть Божою ласкою не повинна пишатися людина, бо, по-перше, вона може втратити її кожної хвилини, по-друге, вона (ласка) також є чимось незначним порівняно з тим, що може дати Бог; зрештою, чим більше ласк, тим більша відповідальність. Врешті, людина не повинна пишатися і своїми добрими справами, бо Бог не потребує їх (Пс. 16, 2). Ми завжди є невигідними слугами (Лука 17, 10). Чим би людина не володіла, вона не володіє власне, нічим, або дуже малим. Саме тому покірність ніколи не є лукавством, лише належним пізнанням самого себе.

(католицький народний катехизм)

 

(продовження в наступному випуску)

 

Книга поминань.

   Ми дуже цінимо молитву, та Службу Божу, жертвуючи їх за своїх рідних та ближніх, чи то за здоров’я, чи то за упокій. Кожен із нас хоче передати це розуміння своїм дітям для освячення роду. Але, буває що наші діти частіше прив’язуються до тимчасового та з неохотою ставляться до вічного - духовного. А одинокі люди, взагалі не мають надії, що хтось прийде до Церкви за них помолитися.

   З Божої ласки, в нашому храмі Св. Миколая, заведено книгу поминань.  За тих, хто вписується в цю книгу, складаючи свою пожертву, систематично відправляються Служби Божі за їхнє здоров’я та успіх в їхній діяльності. Коли такі люди відходять  у вічність,  за них постійно служиться заупокійна Літургія згадуючи їх поіменно. Така молитва відбувається незалежно від того, чи хтось присутній з рідних в храмі,  чи відсутній, і за упокій відправляється рівно ж стільки, скільки відправлялося за здоров’я. Таким чином ми можемо подбати про молитву за нас.

                                                                                                                                 Листопад 2018 р.Б.

Новини сайту

День пам’яті трьох єрархів та вчителів Східної Церкви відзначають 12 лютого за Юліанським календарем. У народі цей празник називають ще...
 Діти поспішають з"єднатися з Тілом і Кров"ю Ісуса Христа.  ...
Марійська Дружина (МД) є релігійною спільнотою, що плекає правдиву та ніжну побожність, почитання та дитячу любов до Пречистої Діви Марії.

Статистика відвідування

Відвідувачі
52
Статті
293
Перегляди статей
66813

Зараз на сайті

На сайті 24 гостей та відсутні користувачі